<< Предыдушая Следующая >>

Поняття та види джерел підвищеної небезпеки

. Така правова категорія як "джерело підвищеної небезпеки" з'явилася в цивілі-стиці вже достатньо давно - ще на початку XX ст. Але в ст. 404 ЦК УРСР 1922 р. лише наводився приблизний перелік, хоч і неповний, таких джерел: залізниці, трамваї, фабрично-заводські підприємства, крамарі, що торгують горючими матеріалами, власники диких тварин тощо.
Під час другої кодифікації цивільного законодавства (1961-1963 роки) ця норма залишилася практично без змін. Законодавець, встановлюючи відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, не розкривав його поняття, що потягло за собою суперечки як в юридичній літературі, так і в практичній діяльності.
'Див.: Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. - О.: Юрид. л-ра, 2004. - С 955.
У зв'язку з цим, цивілістична наука розробила декілька теорій, в яких розкривалася суть джерела підвищеної небезпеки: це сама діяльність, пов'язана з експлуатацією небезпечних об'єктів; речі матеріального світу, що наділені особливими властивостями і створюють підвищену небезпеку їх експлуатації; речі, які наділені певною енергією; речі матеріального світу, що в процесі їх експлуатації виявляють шкідливість для оточення.
ЦК України 2003 р. врахував потреби науки і практики та надав чітке визначення джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогне-небезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Отже, можна виділити такі ознаки джерела підвищеної небезпеки:
1) джерелом підвищеної небезпеки визнається певна діяльність, що здійснюється в процесі експлуатації конкретного об'єкта;
2) здійснення діяльності пов'язане з використанням, зберіганням або утриманням деяких засобів, речовин, тварин тощо;
3) діяльність створює реальну підвищену небезпеку заподіяння шкоди особі, яка цю діяльність здійснює, та іншим особам;
4) непідконтрольність процесу даної діяльності суб'єкта, який її здійснює.
У ст. 1187 ЦК України наводиться приблизний перелік об'єктів, діяльність щодо яких є джерелом підвищеної небезпеки: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо.
Такий відкритий перелік має свої переваги: дозволяє виключати з нього джерела підвищеної небезпеки, що перестають існувати у зв'язку із плином часу та змінами в умовах життя або, навпаки, визнавати такими нові види техніки.
За формами енергії, що містяться в предметах матеріального світу, джерела підвищеної небезпеки традиційно поділяються на такі групи:
1) фізичні: механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські судна, виробниче (механічне) обладнання промислових підприємств тощо); електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що перебувають під високою напругою - 380 вольт та вище); теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, паросилові установки з підвищеним тиском тощо);
2) фізико-хімічні - всі матеріальні об'єкти, що можуть створювати підвищену небезпеку шляхом радіоактивного впливу, наприклад, двигуни на атомному паливі;
3) хімічні - отруйні, вибухові та вогненебезпечні речовини (отрути, бензин, бензол, тротил, ефір, аміак тощо);
4) біологічні — дикі тварини, а також деякі види мікробіологічних організмів1.
Незважаючи на свою умовність, така класифікація джерел підвищеної небезпеки є орієнтиром та полегшує завдання судової практики при вирішенні питання про визнання того чи іншого об'єкта джерелом підвищеної небезпеки.
Судова практика відіграє важливу роль у визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки. Так, суди не відносять до джерел підвищеної небезпеки мисливську зброю і свійських тварин (за винятком службових собак та собак бійцівських порід), хоча більшість з них формально підпадає під ознаки такого джерела2.
Джерелами підвищеної небезпеки практикою визнаються рухові установки; не визнаються велосипед, тачка, ручна чи ножна швейна машина тощо. До джерел підвищеної небезпеки належать також деякі технічні установки, що застосовуються на різних будівельних роботах3.
Судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії - механічної, електричної, хімічної тощо, в тих випадках, коли це застосування правомірне, та
'Див.: Красавчиков ОЛ. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. - М.: Юрид. лит., 1966. - С. 45.
2Див.: Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: Проспект, 1998. - Т. 2. - С. 735.
'Див.: Калмыков ЮЛГ. Возмещение вреда, причиненного имуществу. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. - С. 35.
-при умові, що енергія застосовується не в споживчих цілях, по н побуті, а на виробництві, транспорті. Зокрема на транспорті на віть у тих випадках, коли транспортний засіб використовується володільцем особисто для себе, тобто в споживчих цілях1.
Усі так звані засоби озброєння (танки, артилерія, ракетні установки тощо) є Джерелами підвищеної небезпеки. До цих джерел наука і практика відносять також і всі військово-транспортні засоби, такі як автомашини, самохідні установки тощо. Проте діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки не визнається2.
Особливості суб'єктного складу в зобов'язаннях, що виникають унаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Отже, можна зробити висновок, що для володільця джерела підвищеної небезпеки характерними є дві ознаки - юридична і матеріальна.
Суть юридичної ознаки полягає в тому, що особа може вважатися володільцем, оскільки має цивільно-правові підстави на використання об'єкта, що є джерелом підвищеної небезпеки (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо). Тому не є володільцями джерела підвищеної небезпеки, а отже, і зобов'язаними суб'єктами, ті особи, які володіють таким об'єктом на підставі трудового договору (водії, машиністи, пілоти літаків та ін.).
Матеріальна ознака такого володільця полягає в тому, що особа повинна ще й здійснювати фактичну експлуатацію, тобто підвищено небезпечну діяльність.
Як правило, закон вимагає поєднання цих двох ознак для того, щоб були підстави для притягнення володільця джерела підвищеної
'Див.: Антимонов B.C. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. - М.: Госюриздат, 1952. - С. 93-94.
2Див.: Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР // Рад. право. - 1960. - № 3. - С. 144.
небезпеки до відповідальності. Проте не всі володільці мають право на використання таких небезпечних об'єктів. Так, наприклад, нафтобаза, що здійснює зберігання бензину, або залізниця, що перевозить його в цистернах, не мають права використовувати такий об'єкт, що створює підвищену небезпеку, оскільки не наділені такими правомочностями у зв'язку з існуючим договором перевезення чи зберігання з його власником. Проте дані організації будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
У тих випадках, коли фізичні чи юридичні особи передають за договором чи на інших законних підставах об'єкт, зберігання, використання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони перестають бути суб'єктами відповідальності за ст. 1187 ЦК України.
Нерідко виникає проблема щодо визначення суб'єкта відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, коли такий об'єкт перебуває в спільній власності, наприклад, подружжя. Судова практика не має єдиної точки зору з цього питання. На на ту думку, суб'єктом даного зобов'язання має бути той із подружжя, хто фактично заподіяв шкоду. Інший повинен нести відповідальність лише у випадку загибелі заподіювача, але як спадкоємець - у частині отриманої спадщини.
Часто трапляються випадки, коли об'єкт, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вибуває із володіння власника проти його волі. У такому випадку питання про суб'єкта відповідальності вирішується залежно від причин вибуття такого об'єкта.
Відповідно до ч. З ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Така відповідальність може настати, зокрема, якщо з вини володільця не була
забезпечена належна охорона (наприклад, автомобіль був залишений на вулиці відкритим).
Вибуття джерела підвищеної небезпеки може статися і при правомірній поведінці третьої особи. Це стосується випадків, коли транспортний засіб передається в розпорядження працівників міліції, медперсоналу. Наприклад, відповідно до п. 2.7 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, водій повинен надати транспортний засіб працівникам міліції та охорони здоров'я для доставки до найближчого лікувального закладу осіб, які потребують негайної медичної допомоги, а також працівникам міліції для виконання непередбачених і невідкладних службових обов'язків, пов'язаних із переслідуванням правопорушників, доставкою їх у міліцію, та для транспортування пошкоджених транспортних засобів.
Якщо в такому випадку управління автомобілем здійснюється його володільцем, останній і повинен притягатися до відповідальності за заподіяну шкоду. Якщо ж управління переходить до працівника міліції чи охорони здоров'я, то і володіння вважається таким, що перейшло до органів міліції чи до органів охорони здоров'я на правовій підставі, а тому останні вважаються відповідальними за заподіяну їх працівниками шкоду.
Певні особливості притягнення до відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, має випадок, коли його власник (титульний володілець) застрахував свою цивільну відповідальність. За таких обставин він буде нести субсидіарну відповідальність, тобто власник (титульний володілець) у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої ним шкоди зобов'язаний сплатити потерпілому лише різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194 ЦК України).
Особливості має і порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки.
У таких випадках потрібно розрізняти, по-перше, відповідальність перед потерпілим і, по-друге, взаємну відповідальність володільців об'єктів, що створюють підвищену небезпеку.
Так, якщо шкоди було завдано внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам, то її відшкодовують особи, які
спільно її заподіяли, в солідарному порядку та незалежно від їхньої вини (ч. 2 ст. 1188 ЦК України).
Взаємна ж відповідальність настає на загальних підставах, тобто залежно від вини кожного із заподіювачів:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Умови відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, мають багато спільного із загальними умовами цивільно-правової відповідальності і водночас мають свою специфіку.
Наявність шкоди є першою та обов'язковою умовою покладення відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Вона, наприклад, є наслідком правопорушення у разі пошкодження чи знищення майна потерпілого, заподіяння йому каліцтва чи смерті, у випадках, коли це тягне за собою втрату особою заробітку чи інших засобів існування. Досить часто йдеться про заподіяння моральної шкоди.
Проте наявність шкоди автоматично не тягне за собою виникнення обов'язку її відшкодування. Лише у випадку, коли шкоду заподіяно протиправною поведінкою, можна говорити про деліктну відповідальність і, зокрема, про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Не викликає сумнівів, що причинний зв'язок також є важливою умовою покладення відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Правильне визначення причин шкоди дозволяє встановити коло відповідальних осіб, а також сприяє визначенню меж їх відповідальності.
Як правило, причину виникнення шкоди виявити не складно, і особливих проблем із встановленням причинного зв'язку у право-застосовчій практиці не виникає. Однак іноді причинний ряд може бути ускладнений певними факторами, наприклад, до шкідливої
дії джерела підвищеної небезпеки приєднуються дії третіх осіб, Ж) терпілого, непереборної сили тощо.
Основною особливістю зобов'язань із заподіяння шкоди джсро-лом підвищеної небезпеки є те, що вина не виступає обов'язковою умовою, тобто відповідальність настає незалежно від вини, і в межах даного делікту, як правило, спеціально не розглядається. Але, незважаючи на це, існує низка винятків - випадків винної відповідальності за таку шкоду. Наприклад, випадки відшкодування шкоди, заподіяної володільцям джерел підвищеної небезпеки внаслідок взаємодії останніх (ст. 1188 ЦК України); відшкодування моральної шкоди, заподіяної дією джерела підвищеної небезпеки, окрім шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи (ст. 1167 ЦК України); відповідальності власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки у разі неправомірного заволодіння ним іншою особою, якщо цьому сприяла недбалість власника (володільця) (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Вина також береться до уваги в разі пред'явлення регресного позову за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки до іншого солідарного боржника або до безпосереднього заподіювача.
У даному делікті також виникають певні особливості визначення умов відповідальності в разі заподіяння ядерної шкоди (ст. 1189 ЦК України), на що буде звернено увагу в подальшому.
Обставини, що звільняють від відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Закон передбачає коло обставин, наявність яких може звільнити заподіювача від обов'язку відшкодування шкоди або зменшити її обсяг.
Підставою звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від обов'язку відшкодувати заподіяні потерпілому збитки є юридичні факти, з якими норми права пов'язують повне звільнення від названого обов'язку або зменшення обсягу відшкодування. Виходячи з цього, такі підстави можна поділити на дві групи:
1) юридичні факти, які повністю звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: непереборна сила, умисел потерпілого та в деяких випадках не-правомірне заволодіння джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України);
2) юридичні факти, що частково звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: груба необережність потерпілого та майновий стан заподіювача (ст. 1193 ЦК України).
Що стосується непереборної сили (надзвичайної та невідворотної за даних умов події), то її дія має бути спрямована саме на джерело підвищеної небезпеки, внаслідок чого воно стає непідконтрольним та шкідливим. Для звільнення від відповідальності необхідно довести неможливість відвернення шкоди за даних обставин засобами, що має у своєму розпорядженні відповідальна особа.
Іншою обставиною, що звільняє від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, є умисел потерпілого, який своїми діями навмисно створив та реалізував аварійну ситуацію. Здебільшого причиною таких дій потерпілого є сильне алко-гольне чи наркотичне сп'яніння або психічний стан (наприклад, викликаний сильною душевною травмою). При цьому звільнення від відповідальності заподіювача шкоди повинно відбуватися незалежно від мотивів умисної поведінки потерпілого.
Неправомірне заволодіння транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, діяльність щодо якого є джерелом підвищеної небезпеки, є підставою звільнення від відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки за умови, що цьому не сприяла недбалість останнього.
Цивільне законодавство України передбачає зменшення розміру відшкодування заподіяних збитків, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, крім випадків, прямо передбачених законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України).
Таке положення суди широко використовують при винесенні рішення по справах. Але ні законодавець, ні судова практика не визначають чітких ознак грубої необережності, що давали б можливість відрізняти її від простої необачності. Це питання вирішує суд у кожному окремому випадку, враховуючи конкретні обставини справи та поведінку потерпілого. У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р. № 6 як груба необережність потерпілого розглядається перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Також суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "Поняття та види джерел підвищеної небезпеки"
  1. Що таке зобов'язання? Які підстави його виникнення?
    Норми, які регулюють зобов'язання, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права — зобов'язальне право. Норми зобов'язального права є найбільш значною частиною цивільного законодавства. Система зобов'язального права складається із інститутів Загальної частини та інститутів Особливої частини. Загальна частина включає: поняття зобов'язання, сторони в зобов'язанні; виконання
  2. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    Цивільне законодавство — це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право — це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство — система нормативних актів. Цивільне право — внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним
  3. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
  4. § 3. Правове значення і порядок державної реєстрації
    Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК юридична особа вважається створенню з дня її державної реєстрації. За ч. 1 ст. 58 ГК суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа – підприємець. Аналогічні вимоги передбачені також Законом України «Про господарські товариства». Отже, державна реєстрація і є необхідною обов'язковою умовою їх участі, в конкретних
  5. Які є види зобов'язань за завдання шкоди?
    Той, хто завдав шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з його вини. Не підлягає відшкодуванню шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. Якщо при здійсненні права на самозахист особа завдала шкоду іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка вчинила
  6. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Д-І
    Дарування — договір, за яким одна сторона (даруваль-ник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Двостороння реституція — наслідок недійсності право-чину, який зобов'язує кожну зі сторін повернути другій стороні все одержане за правочином, а у разі неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його
  7. Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
    Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. 2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб,
  8. Стаття 247. Ставки податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені)
    Ставка податку за утворення радіоактивних відходів виробниками електричної енергії - експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій), включаючи вже накопичені, становить 0,0063 гривні у розрахунку на 1 кВт-год виробленої електричної енергії. Коригуючий коефіцієнт, який встановлюється для експлуатуючих організацій ядерних установок (атомних електростанцій) залежно від
  9. Стаття 263. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин
    263.1. Платники плати за користування надрами для видобування корисних копалин (далі - платники) Платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб'єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об'єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих
  10. § 2. Право на знаки для товарів і послуг
    Значення знаків для товарів і послуг. В умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що виробляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різними особами. При перевищенні виробництва товарів і наданні послуг над попитом споживачів гостро постає питання певної індивідуалізації їх. Товари і послуги, що виробляються (надаються)
ПРАВОВАЯ БИБЛИОТЕКА © 2014
info@all-books.biz